Translated from the Ukrainian by Oles Kovalenko and Vasil Baryshev It wouldn't be inaccurate to say that it is the story-writers who actually introduce kids to the world they live in... Using words, they paint a bizarre yet convincing pattern of the essential human values Love, Beauty, Honesty, Courage as opposed to Hatred, Uglyness, Meanness, Cowardice... This is a massive, wide-ranging collection of tales full of action, ferocious energy and imagination offered by leading Ukrainian authors of several generations. .j Rocking with laughter and dissolving in tears, praising the good and grappling with the evil — these entertaining and brilliantly plotted mysteries have it all!
В одного короля була дочка, яка славилася не тільки красою, а й своїм гострим язиком. Коли вона виросла, король оголосив по всій країні, що за того, хто її переговорить, віддасть свою дочку заміж, ще й половину королівства йому вділить. Почув це один парубок, вівчар, який теж за словом у кишеню не лазив, і подумав собі: «А чого б і мені з королівською дочкою не позмагатися? Хіба я що?» Сказав — і зробив. Притьма розпродав овець, купив коня вороного, зброю крицеву й одяг багатий. Убрався, причепурився, гроші, які залишилися, поклав до кишені, щоб були про всяк випадок, скочив на вороного та й гайнув до королівського палацу. А коли приїхав туди, пришпорив добре коня й за чверть години п'ятнадцять разів навколо королівського саду обкружляв. А з саду водила за ним очима дівчина-красуня й усе дивувалася з коня бистрого та хлопця сміливого. Коли він зупинився, щоб на сад подивитися, і дівчина побачила, що хлопець він нівроку, мов намальований, то їй забажалося з ним перемовитися словом. От вона й каже: Гей, хлопче, що конем гасаєш, чи гарний наш сад? Мабуть, такого ще, скільки живеш, не бачив? Дівчино-красуне,— відповідає їй хлопець,— хіба ваш сад — така дивовижа? От у мого батька був сад — так сад: перли родив. — Може, ваш сад був і кращий, але не такий великий,— заперечила дівчина. Ще й який великий! — хлопець їй у відповідь.— Хіба то великий сад, якщо я за чверть години п'ятнадцять разів його об'їхав? У мого батька, щоб об'їхати сад. треба було доброму хлопцеві три роки верхи мчати. Може, й великий він, та в ньому капуста така не родить,— промовила дівчина, киваючи на свій город. Мій батько,— відказує їй хлопець,— не мав звички так багато капусти садити; він посадив три капустини — дві всохло, одна прийнялася та виросла такенна, що дванадцять робітників три роки рубали, поки повалили її, а качан у неї був такий широкий, що три ковалі на ньому кували, і від одного до другого звук не долинав. Ого, яка здоровенна капуста! То-то ви тішилися тим урожаєм,— дівчина йому. Не багато було втіхи,— каже їй хлопець.— Ми її пошаткували в діжки, а вона через місяць уся й зігнила. — Ой лишенько! Таких збитків зазнати! Та не бідкайся, дівчино, ніяких збитків ми не зазнали. Навпаки, лише користь нам була, бо ми тою капустою землю гаразд угноїли. То добре вам вийшло, земля стала родючішою, більший урожай зібрали,— каже дівчина. - Де там стала родючішою,— не погодився хлопець,— ми помилилися, і гній увесь на сусідську землю покидали. Це погано! Велика втрата для вас і ніякого прибутку,— поспівчувала дівчина. - До втрати, на щастя, не дійшло,— хлопець їй на те.— Ми з батьком швидко зметикували: схопили сусідську землю — він за один кінець, я за другий — і весь гній із неї на свою струсили. Земля наша від того стала плодючою, і ми посіяли на ній пшеницю. - Добре тому, хто такий розумний,— мовила дівчина.— Багато пшениці матимете, білий хліб будете їсти. Ні пшениці, ні білого хліба нема! — зітхнув хлопець.— Посіяли пшеницю, а вродився ліс. — Який жаль! Скільки збіжжя марно пропало! - Але все повернулося на добре,— не вмовкає хлопець.— Дерева повиганялися високі та стрункі — й іншим можемо дати, й самі не просимо. — То ви щасливі: ні в чому нестатку не знаєте, ще й з іншими можете поділитися,— каже дівчина. — Чом би не так! — відповідає хлопець.— Усі дерева поросли дуплясті, а який то пожиток з дуплястого дерева! — Не щастить вам, хлопче! — співчуває дівчина.— Стільки праці й усе надаремно! — А чого ж не щастить! — відказує хлопець.— Побачиш: ніякої шкоди нам не було, а, навпаки, були самі прибутки. У кожному дуплі по дев'ять бджолиних роїв гуділо — доброго взятку ми сподівалися. — Отже, багато меду ви мали, мабуть, і на базар возили. — Аякже, возили!—не здавався хлопець.— Ведмідь занадився до нього й увесь забрав до рісочки. Ой бідолашні ж ви: невдача за невдачею, прикрість за прикрістю,— каже дівчина. - Лихо не без добра, шкода не без користі,— відповідає хлопець.— Ведмідь-то мед виїв, але нам ціле кружало вощини залишилося, а в кружалі був схований лист. І що в тому листі було написано? — не втрималася королівна. У тому листі було написано, що твій батько був слугою мого батька — й до того ж найвірнішим,— відповів хлопець. Дівчина аж заніміла від цих слів: не знала, що й сказати. Розсердилася вона на хлопця й побігла до батька скаржитися. - Любий тату, чи ти бачив таке? — обурювалася дівчина.— Приїхав хлопчисько на вороному коні, розбалакався зі мною та й переговорив мене.— І вона переповіла все, що хлопець їй казав і що вона йому казала, а нарешті мовила: —Оті його слова: «Твій батько був слугою мого батька і до того ж найвірнішим»,— так шпигонули мене, що я вже й змагатися з ним не схотіла. Та й спробуйте переговоріть такого, коли він меле язиком, як теля хвостом, і сипле брехнями, наче горохом з мішка. — Поклич-но до мене розумника, нехай і я його послухаю,— зацікавився король. Коли хлопець став перед королем і вклонився йому, король і каже: Відповідай тільки правду, коли я тебе питатиму! Найясніший королю,— відказує хлопець,— питай, відповідатиму тільки правду. А скажи-но мені, чи ти коли-небудь бачив отакого рога? — запитав король, показуючи на великий воловий ріг, що, немов якась дивовижа, висів у його кімнаті на стіні. - Хіба це ріг, королю? От мій батько, як торгував худобою, купив був такого вола, що в одному розі три бондарі обручі на діжки набивали, й один одного не чув — стільки простору було; над одним рогом сонце сходило, над другим — заходило,— відповів хлопець. Чудово, молодця!—вигукнув король.— Ти переміг, і я віддаю тобі свою дочку та половину королівства. Ти переговорив і мою дочку, і мене -мабуть, ніхто в світі не перевершить тебе в розмові. І король зробив так. як сказав: молодий вівчар став королівським зятем, ще й дістав половину королівства. І весілля вони відгуляли славне: слави було по коліна, а хліба ні крихти. От тільки чи все, що розповідав той молодий вівчар королівні, було правда, того я достеменно не знаю, бо тих див не бачив. Але якщо він і брехав, то, гадаю, не для того, щоб когось одурити.
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ]
Вход на сайт
Поиск
ПОЛЕЗНЫЕ САЙТЫ
Песня "Как Челинтано" кавер версия от Сландо
Квартиры посуточно Донецк
Песня "Держи" кавер версия, клип (cover) Дима Билан
Как научиться играть на гитаре
Песня "Минуэт"
