Translated from the Ukrainian by Oles Kovalenko and Vasil Baryshev It wouldn't be inaccurate to say that it is the story-writers who actually introduce kids to the world they live in... Using words, they paint a bizarre yet convincing pattern of the essential human values Love, Beauty, Honesty, Courage as opposed to Hatred, Uglyness, Meanness, Cowardice... This is a massive, wide-ranging collection of tales full of action, ferocious energy and imagination offered by leading Ukrainian authors of several generations. .j Rocking with laughter and dissolving in tears, praising the good and grappling with the evil — these entertaining and brilliantly plotted mysteries have it all!
Жив собі чоловік та мав сина Милоша, вола Дивоню й дружину. Але дружина та не була Милошеві рідною матір'ю і так ненавиділа свого пасинка, що дивитися на нього не могла, часто й їсти йому не давала. А Милош доглядав Дивоню: чистив, годував його, виганяв пасти. Одного разу хлопець шкребе вола й плаче — сльози, мов горошини, котяться в нього по щоках. Дивоня подивився-подивився на нього й питає, що з ним трапилося, яке лихо його спіткало. А Милош і каже: — Ось уже два дні, як мачуха нічого їсти мені не дає. Хоч би крихту яку! Я так зголоднів, що, здається, помру. Дивоня на це йому й каже: — Не впадай у відчай, хлопче, усе буде гаразд! Тільки про те, що я тобі розповім, нікому ні слова. Відкрути правий ріг у мене, дістань із нього скатерку й розстели — на ній з'явиться все, чого забажаєш. А коли наїсися досхочу, згорни скатерку, заховай назад у ріг і ріг закрути на місце. Так можеш робити щоразу, коли будеш голодний. Милош відразу й скористався Дивониною добротою: відкрутив правого рога, розстелив скатерку, наївся добре й поставив усе назад на місце. Так він годувався вісім днів. Мачуха почала дивуватися: з чого живе хлопець? Адже вона йому нічого їсти не дає. Чи, може, сусіди приносять? І почала стежити за Милошем: куди хлопець — вона за ним. Й одного разу таки підгледіла, як Милош відкручував правий ріг у Дивоні й брав із нього скатерку. Розстелив її — а на ній повно їсти й пити, аж очі розбігаються. Наївся він та й назад закрутив рога. Забажалося мачусі й самій попробувати тих наїдків та напоїв з волового рога. А вони, мабуть, дуже добрі, бо ж он як пасинок розквітнув! Як тільки Милош кудись відійшов, мачуха мерщій до вола та за ріг — крутнути хотіла. А Дивоня як махне головою — мачуха так і покотилася додолу. Розсердилася вона страшенно та до чоловіка: заріж того вола поганого та й заріж. Чоловік не хотів спочатку цього робити, але мачуха так уже напосілася, що він хоч-не-хоч мусив її послухати. Підкликав батько Милоша й каже йому: — Завтра візьмеш мотузок, налигаєш Дивоню й відведеш до лісу — там заріжемо його. Милош, як почув таке, аж заціпенів. Потім побіг, обливаючись сльозами, до Дивоні. Віл побачив його заплаканого та й питає: — Що тобі знову, Милоше, чого ти плачеш? Милош розповів усе Дивоні. Коли той почув, що мачуха з батьком надумали, то й каже Милошеві: — Не переймайся тим, тільки завтра, як батько звелів, налигай мене і сам на мене верхи сядь та міцно вчепися за роги, а там уже мій клопіт. Наступного дня вранці батько будить Милоша: — Вставай, сину, підемо Дивоню різати. Милош схопився швиденько з ліжка, налигав Дивоню, вивів з хліва, сів на нього верхи, схопився міцно за роги. А Дивоня як не дремене полем, як не побіжить — тільки курява стовпом піднялася. Побачив батько таке та й за ними і все гукає: — Милоше, вернися назад, вернися йазад! Але де там — не повертається Милош з Дивонею. Захекався батько, відстав посеред поля, а хлопець з волом зник у лісі. Прийшов батько додому, мало не плаче. — То ти винна в усьому,—він до дружини.— Через тебе я не маю ні сина, ні вола! А Милош і Дивоня мчали лісом, доки не дісталися до якоїсь печери. Тут і оселилися. Милош харчувався з Дивониного рога, а Дивоня щодня ходив пастися. І так вони прожили довгий час. Аг якось Дизоня каже Милошеві: — Ти залишайся вдома, а я піду далі — пошукаю кращої паші, бо тут я вже всю траву вискубав. Пішов Дивоня, а Милош зостався сам. Коли це перед вечором прибігає до печери молодий козеріг та до Милопіа з криком: — Чуєш, пильнуй свого Дивоню, бо як зловлю його, то й не побачиш більше свого вола. Він мені сьогодні он скільки паші витолочив! Милошеві од цих слів серце тривожно забилося. А козеріг не вгавав: — Скажи своєму Дивоні, хай завтра на Рїоштовний Камінь прийде: поміряємося силами. Хочу провчити його. Увечері Дивоня повернувся додому, дивиться: Милош заплаканий. — Чого ти? — питає.— Що тобі сталося? А Милош йому відповідає: — Недавно ото прибігав молодий козеріг та сказав, щоб ти на Коштовний Камінь прийшов: мірятися силою будете. Дивоня на те й каже Милошеві: — Не бійся нічого. Тільки завтра йди назирці за мною до Коштовного Каменя і добре дивися, хто впаде з тої скелі. Якщо я, то ти скоріше відкрути в мене правий ріг і втікай, та не оглядайся. Наступного дня вранці пішов Милош з Дивонею до Коштовного Каменя. А там уже на скелі козеріг стоїть, на Дивоню чекає. Видряпався Дивоня до нього, й вони почали битися. Билися до самого полудня, аж раптом козеріг посковзнувся на камені й полетів зі скелі додолу та й розсипався, гримнувшись об землю. Щасливі та раді, Милош і Дивоня повернулися до своєї печери і далі жили тут, не знаючи горя. Милош годувався з волового рога, а Дивоня розкошував на просторому пасовищі. Але одного разу, коли Дивоня подався шукати кращої трави, знову прийшов до печери козеріг, тепер уже старший, з невеликим уламком скелі на голові між крутими рогами. І почав кричати на Милоша: — Чуєш, Милоше! Де твій Дивоня? Він мені сьогодні он скільки паші витолочив! Скажи йому, хай завтра прийде на Коштовний Камінь битися: якщо він мене переможе, то вся моя паша буде його, а якщо я його поб'ю, то він уже не робитиме більше шкоди. Козеріг пішов, а Милош зостався і плаче. Коли це приходить Диво¬ня та й питає: — Що з тобою? Чого це сльози в тебе течуть по щоках? Розповів йому Милош усе. А Дивоня заспокоїв хлопця та сказав тільки: — Може, я впаду зі скелі, то ти відкрути в мене правого рога й утікай, та не оглядайся. Вранці наступного дня Милош і Дивоня пішли до Коштовного Каменя. Аж там уже козеріг на скелі стоїть, на Дивоню чекає. І почали вони битися — билися з раннього ранку до пізнього вечора. І тільки вже під ніч Дивоня якось обманув козерога та скинув зі скелі. Той упав на землю й розбився. Щасливі та раді, повернулися Милош і Дивоня до своєї печери. Жили собі тут і нічим не журилися: Дивоня ходив пастися, а Милош годувався з волового рога. Та одного разу, коли Дивоня подався далеко шукати кращої паші, а Милош зостався сам у печері, до нього прийшов козеріг — білий як молоко, і з великим шматком скелі на голові між рогами. Та й почав гукати, аж земля здригалася: — Чуєш, Милоше! Де твій Дивоня? Він мені сьогодні он скільки паші витолочив! Скажи йому, хай завтра прийде на Коштовний Камінь битися: якщо переможе, то вся паша буде його. Але мені здається, що він не топтатиме більше рясту! Засумував Милош, розплакався. Ледве дочекався, поки Дивоня додому прийшов. А коли той повернувся, він його обійняв за шию й розповів про те, як приходив здоровенний, старезний, аж білий, козеріг і що казав. І Дивоня теж засмутився. Він тільки сказав: — Якщо козеріг не скине мене, то буде добре. Але ти все одно йди зі мною: коли я впаду зі скелі, ти відкрути мого рога й мерщій утікай, та не оглядайся, бо він дуже лютий — може вбити тебе. А як утечеш, піди додому, подивися, що батько й мачуха роблять. Наступного дня вранці обняв Милош Дивоню — попрощався з ним, і рушили вони до Коштовного Каменя. Приходять туди, а там уже козеріг на Дивоню чекає. Почав Дивоня з козерогом битися, та так люто вони билися, що аж іскри з рогів викрешували. Билися вони з раннього ранку до темного вечора, від темного вечора до раннього ранку — і так цілих три дні без угаву. На четвертий день сили почали зраджувати Дивоню. Він послизнувся на камені, упав зі скелі й забився. Милош мерщій відкрутив його правого рога — й утікати. А козеріг за ним. Та Милош ні разу не оглянувся, і козеріг не наздогнав його. Милош, засмучений смертю Дивоні, вирішив повернутися додому. Але не застав навіть хати — де вона стояла, там дві тополі високі виросли. Не було вже й ні батька, ні мачухи. От він побудував собі нову хату під тополями, одружився з гарною дівчиною та харчується з волового рога, згадуючи Дивоню.
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ]
Вход на сайт
Поиск
ПОЛЕЗНЫЕ САЙТЫ
Песня "Как Челинтано" кавер версия от Сландо
Квартиры посуточно Донецк
Песня "Держи" кавер версия, клип (cover) Дима Билан
Как научиться играть на гитаре
Песня "Минуэт"
