Translated from the Ukrainian by Oles Kovalenko and Vasil Baryshev It wouldn't be inaccurate to say that it is the story-writers who actually introduce kids to the world they live in... Using words, they paint a bizarre yet convincing pattern of the essential human values Love, Beauty, Honesty, Courage as opposed to Hatred, Uglyness, Meanness, Cowardice... This is a massive, wide-ranging collection of tales full of action, ferocious energy and imagination offered by leading Ukrainian authors of several generations. .j Rocking with laughter and dissolving in tears, praising the good and grappling with the evil — these entertaining and brilliantly plotted mysteries have it all!
Оув цар і мав сина, якого треба було женити. Щоб він міг вибрати собі наречену, цар звелів збудувати недалеко від палацу басейн, наповнити його шербетом — прохолодним запашним узваром із персиків, родзинок та груш — і оголосити, хай жінки та дівчата приходять і беруть його. Не треба було двічі гукати їх. І молоді, і старі скоріше прихопили коновки, дзбани та глечики й поспішили до басейну. А неподалік сидів царевич і приглядався до дівчат, але жодна йому не припала до серця. Він аж занудьгував. Коли це бачить: одна стара жінка набрала шербету в коновку, потім ще принесла глечик та чашку, а далі стала черпати шербет у яєчні шкаралупки і ставити їх на землі. Царевича розсмішила така жінчина пожадливість, і він жбурнув у шкаралупки золоте яблуко, яке мав подарувати обраній дівчині, та й розбив одну.Жінка як побачила, що царевич розбив їй шкаралупу, то й закляла: — А бодай твоя наречена в яблуку сиділа, як ти мав кидати ним у мої шкаралупки! Побачив це й батько й нагримав на сина, що той так нерозважно поводиться із золотим яблуком, яке мав дати своїй судженій. І ще сказав йому: — Тепер сам собі шукай наречену, «А чому б і ні?» — подумав царевич і подався світом. Але скільки не ходив по своєму й по чужих краях, так і не знайшов дівчини собі до серця. А батько й питає його, коли він повернувся додому: — То, може, в Сонця сестру посватати? «А й справді!» — подумав царевич. Узув залізні чоботи, взяв у вузлик хліба й солі і подався до Сонця. Що ближче підходив, то було жаркіше — пересихав хліб, топилася сіль. І він залишив вузлика з хлібом та сіллю під деревом біля криниці, а сам пішов далі. Уже надвечір постукав у двері до Сонця. Вдома була тільки Сонцева мати. І вона дуже здивувалася, як він дістався сюди. Царевич сказав, шо йому дуже потрібно бачити Сонце. — Ой, хлопче,— відповіла Сонцева мати,— син мій може спалити тебе, коли він голодний і спраглий. То краще я сховаю тебе, доки він не повечеряє. Вона перетворила царевича на шпильку й заткнула її собі ззаду у волосся. Невдовзі стемніло, і Сонце прийшло додому. Мати скоріше поставила перед ним вечерю: кадіб запареної кип'яченим молоком булки і кадіб джерельної води. З'їло Сонце молочну тетерю, запило водою й сіло відпочивати. Та щось йому здалося непевним. — Чи не людиною пахне в нашій хаті? — запитало воно. — Ти вгадав, сину,— відповіла мати.— Але пообіцяй, що нічого поганого чоловікові не зробиш, то я покажу тобі його. Сонце пообіцяло. Мати витягла шпильку з волосся, дмухнула на неї, і перед ним став царевич. Він привітався до Сонця й розповів, чого прийшов. Сказав і про те, як він уже шукав собі наречену й не міг ніяк знайти. Коли Сонце вислухало його, то мовило: — Я не проти, щоб ти, царевичу, був моїм зятем. Тож піди в мій сад, зірви золоте яблуко із золотоверхої яблуні, вдома розріжеш його, і з нього вийде пречудова дівчина, якраз така, яку ти шукаєш. Вона попросить у тебе хліба й солі, і коли ти даси їй, вона залишиться навік твоєю вірною дружиною, а мені сестрою буде. Як почув це хлопець, мерщій пішов у сад, зірвав троє золотих яблук, поклав за пазуху й подався додому. Але не витерпів по дорозі. Щойно відійшов трохи від Сонцевого саду, скоріше присів край стежки, витяг ножа з кишені, дістав одне яблуко з-за пазухи й розрізав його. І, справ¬ді, з нього вийшла вродлива дівчина й попросила в нього хліба й солі. Але він не дав, бо залишив під деревом біля криниці, і вона розтала, наче туман. Пішов хлопець далі, а йому все перед очима та Сонцева сестра, яку щойно бачив. Ще до криниці не дійшов, але не витерпів: присів край путівця, добув друге яблуко з-за пазухи й розрізав. З нього вийшла ще краща дівчина, ніж перша. І попросила хліба й солі, але він не дав, і вона розвіялася, наче імла. Ледве царевич дістався до криниці, притьмом сів під деревом, вийняв з-за пазухи трете яблуко — так йому хотілося бачити Сонцеву сестру — і розрізав його. З нього вийшла гарна-прегарна, чудова-пречудова дівчина, краща навіть, ніж ті попередні, й попросила в нього хліба й солі. Він хутко розв'язав вузлика й дав їй. Тільки-но вона вкусила кілька разів хліба з сіллю, відразу простягла до нього руки й пообіцяла, що буде йому вірною дружиною, скільки й віку її. — Ти така гарна,—сказав царевич.—що негоже, щоб ступала по землі ногами. Я зараз побіжу додому й приїду по тебе каретою, а ти почекай на дереві. І він підсадив її на гілку, а сам швидше подався додому. Тим часом неподалік проходила чорна злюка й завернула до криниці води напитися. Нахилилась над криницею — і побачила в ній Сонцеву сестру. Підвела голову, дивиться: справді, на гілці сидить гарна-негарна дівчина. Вона зсадила її на землю, розпитала про все, а та їй розповіла про себе й царевича. Тоді чорна злюка стягла з неї сукню, сама одягнулася, як Сонцева сестра, а її пхнула в криницю, вилізла на дерево й стала чекати. Скоро й царевич приїхав каретою забирати свою наречену. Підвів очі: що таке? Невже це на дереві Сонцева сестра? — Дівчино,— питає він,— чого ти так на лиці почорніла за якусь часинку? — Це Сонце мене поцілувало, мій господарю,— відповіла йому злюка.— Хоч воно й брат мені, та досі мене не бачило, бо я сиділа в яблуку. Наче й до ладу дівчина каже, але царевич вірить їй і не вірить. Проте посадив у карету й повіз додому. А що мав робити? — Ще сьогодні повінчаймося й весілля справимо,— стала злюка квапити царевича, як тільки вони приїхали додому. Та царевичеві чогось не хотілося з нею одружуватись, і він сказав їй, що до весілля ще треба підготуватися, а це забере чимало часу: місяць, .а може, й більше. Вона ж тим часом хай поживе собі в палаці, в сусідній кімнаті. А Сонцева сестра як упала в криницю, то одразу й перекинулася золотоперрю рибкою. Хто приходив до криниці воду брати, той бачив її, і дивувався, і розповідав іншим. Невдовзі про те диво почув царевич і собі прийшов подивитися на золотоперу рибку. І надивитися не міг. А щоб завжди бачити її, зловив, приніс до палацу й пустив у басейн. Як тільки злюка почула про неї, відразу здогадалась, що це рибкою зробилася та дівчина, яку вона штовхнула в криницю. Злюка мерщій виловила її, підсмажила й дала царевичеві з'їсти, а луску, кісточки й усе, що залишилося від неї. спалила. Лишень одна тоненька кісточка застрягла царевичеві в зубах. Він дістав її й викинув за вікно. І там, де вона впала, через ніч виросла яблуня золотоверха, точнісінько така, як у Сонцевому саду, і віттям потяглася до царевичевого вікна. «Ах ти, поганко.— заскрипіла зубами злюка, бо вона відразу здогадалася, хто це.— То ти шмагаєш мене гіллям по обличчю, а царевича гладиш! Стривай же. я тобі покажу!» Рано-вранці вона найняла одного чоловіка, щоб він викорчував цю яблуню з корінням і порубав її на дрова. Він так і зробив. А злюка зібрала геть усі галузки, тріски й листочки і вкинула в піч та й спалила, а піч замурувала. Та ба! Одного прутика, коли той чоловік рубав яблуню, узяв бабин хлопчик собі за коня, осідлав його і гайнув додому. Коли награвся, то кинув удома під лавою і ліг спати. Заснула й баба. А з того прутпка вночі зробилася дівчина, гарна-прегарна, й сховалася в запічку. Вранці хлопець пішов до школи, баба на роботу, а дівчина вилізла з запічка, прибрала в хаті, помила посуд і знову сховалася. Увечері повернулася баба додому — очам своїм не повірила: прибрано, чисто. На другий день те саме. Третього дня баба вирішила не йти на роботу, а підстерегти, хто ж це їй такий порядок у хаті наводить. Вдала, ніби вийшла надвір і замкнула двері, а сама сховалася в хаті. Коли це виходить із запічка Сонцева сестра й починає поратися. Баба хвать її за руку, а далі почала розпитувати, хто вона й чого тут. Дівчина відповіла, що в неї нема батька-матері, що вона не має де жити й хоче допомагати бабі. Баба зраділа, що матиме таку помічницю, й прийняла її за дочку. Баба відразу похвалилася сусідам своєю дочкою. Ті, як побачили її, то не могли надивитися на її красу. А що вона була ще й працьовитою, то й назвали її золотою Золотинкою. Почув про незвичайну красу бабиної дочки й царевич. І так йому захотілося побачити її, що не витерпів: якось півдня простояв на вулиці, доки діждався, коли вона визирне з хати. «Яка ж вона подібна до Сонцевої сестри! — подумав царевич.— А може, то вона і є?» Довго він сушив собі голову, як зробити так, щоб переконатися, вона це чи не вона. Нарешті розповів усе батькові, а той порадив йому звернутися до однієї хитрої жінки, яка все може вивідати. Та жінка влаштувала гулянку й покликала всіх сусідських дівчат на неї. Запросила й бабину золоту Золотинку. Вона спочатку відмовлялася, не хотіла йти. Аж баба втрутилася: — Таж іди, трохи повеселися з дівчатами. Не все ж поратися в хаті. Пішла Золотинка до тої жінки. А хитра жінка то такі, то сякі ігри загадує, нарешті таку гру придумала, що на кого випаде, той повинен усе про себе розповісти. Випало на одну дівчину, на другу — і кожна про себе розповідає. Випало й на бабину Золотинку. Вона знітилася й каже: — Ви мені не повірите, що я вам розповім. Хитра жінка її підбадьорила: — Розповідай, дочко, не бійся. Якщо повіримо, то повіримо, а якщо ні, то ти нічого від цього не втратиш. А в сусідній кімнаті сидів царевич і все слухав. Коли Золотинка мала розповідати, то він аж подих затримав, аби чого-неб'удь не пропустити. — Я росла в Сонцевому саду на Золотоверхій яблуні,— почала Золотинка.— Прийшов царевич до мого брата Сонця й зірвав яблуко, у якому я сиділа. Потім я плавала в криниці золотоиерою рибкою, росла під царевичевим вікном золотоверхою яблунею, а тепер я — бабина дівчина золота Золотинка. Коли почув хлопець Золотинчину розповідь, то з радощів стямитися не міг. Ускочив до кімнати, узяв дівчину за руку й повів її до себе додому. Чорну злюку царевич прогнав, а з Золотинкою вони повінчалися й одразу ж весілля справили — добре, що все було приготоване.
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ]
Вход на сайт
Поиск
ПОЛЕЗНЫЕ САЙТЫ
Песня "Как Челинтано" кавер версия от Сландо
Квартиры посуточно Донецк
Песня "Держи" кавер версия, клип (cover) Дима Билан
Как научиться играть на гитаре
Песня "Минуэт"
