Жив убогий чоловік у кривобокій халупі. І не мав нікого, тільки дочку. А дочка була розумна і вміла мудро говорити.
Якось пішов той чоловік до царя просити, щоб дав дерева хату полагодити, аби вона зовсім не впала, і так складно промовляв до царя, що той аж запитав:
- Хто тебе навчив так гарно говорити?
— Дочка моя. Вона в мене розумна,— відповів чоловік.
— А її хто навчив? — питає далі цар.
— Та ніхто,— відповідає чоловік.— Сама так вміє.
«Ого,—думає собі цар,— убога, а така розумна. Стривай-но, я ж тебе перемудрю». І вголос промовив:
— Ось тобі півкопи яєць. Занеси їх своїй дочці і скажи, хай вона
підсипле їх під квочку й вигодує мені з них тридцять курчат. За це я
щедро заплачу, якщо не виконає мого наказу— візьму тебе в диби.
Бідолаха пішов, засмучений, до своєї халупи й розповів про все дочці.

В якомусь краї було два великі царства, одним правив цар Петар, іншим — цар Татарин, злий, недобрий.
У царя Петара була дочка красуня — іншої такої в цілім світі не знайти. Дізнався цар Татарин про неї й послав гінця до царя Петара: віддай, мовляв, за мене дочку свою, бо якщо не віддаси, то піду, на тебе війною й силою захоплю її, а тебе в неволю пожену.
Вислухав цар гінця й відповідає:
— Передай цареві Татарину, що моя дочка померла, хай він собі іншу дружину шукає, воювати йому зі мною нема чого.
Як тільки гонець пішов, цар Петар звелів збудувати неприступну башту без вікон і дверей, щоб у ній двоє могло поміститися і запас харчів на три роки. Коли спорудили башту, цар із своєю дочкою зайшов до неї й замурувався. На престол цар Петар посадив вірного слугу, щоб той правив країною три роки, а коли мине три роки, хай розбере башту і випустить його та царівну на волю. А якщо питатимуть, де він, то хай відповідає, що цар Петар подався до Сонця запитати його, чому взимку