У літературі існує безліч різних визначень грошей, які значно відрізняються одне від одного. Під грошима часто розуміється все те, що звичайно приймається в обмін на товари і послуги; продукт угоди між людьми; товар особливого роду, що виконує роль всезагального еквівалента; те, що використовується як гроші1. Л. Харріс визначає гроші як “будь який товар, що функціонує як засіб обігу, лічильна одиниця і засіб збереження вартості”2 Р. Барр пише, що “гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному співтоваристві”3 С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають ключовим моментом у визначенні грошей їх платіжну функцію: “Гроші – загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін за товари і послуги, а також при оплаті боргів”4 Я яскравим прикладом суто функціонального підходу в цьому питанні слугує визначення К. Р. Макконелла і С. Л. Брю: “Гроші – це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей і є гроші”5
З точки зору поглиблення сутності грошей, усі визначення можна об’єднати в дві великі групи – у відповідності з двома основними підходами: логіко-історичним і функціональним. Перший з них намагається з’ясувати сутність грошей через вивчення історії їх розвитку, а другий визначає гроші через їх функціональні форми, не порушуючи питання про їх глибшу основу. Але ці два підходи є альтернативними лише історично, в рамках наукових шкіл, які склалися. Тим часом за своєю сутністю вони можуть бути об’єднані та доповнювати один одного.
Найбільш послідовно та усвідомлено логіко-історичний підхід до дослідження грошей реалізовано К. Марксом. Проте він не міг не бути обмеженим тими історичними умовами, що існували майже півтора століття тому. В нових умовах цей підхід має бути реалізований з урахуванням сучасного рівня розвитку грошей.
Спочатку розглянемо загальну логіку історичного розвитку грошей, яка розпочинається з товарообміну. Звичайно, історично товарообмін не був першою формою обміну, оскільки до нього, як найвизначніші на той час, існували обмін діяльністю і нееквівалентний продуктообмін. Але саме з товарообміну розпочинається власне історія виникнення грошей.
Відповідно до схеми К. Маркса, першою формою товарообміну була проста, одинична або випадкова:
х товару А = у товару В
У даному випадку певна кількість одного товару обмінюється на відповідну кількість іншого (наприклад, 1 туша тварини – 200 одиниць риби). В основі обміну лежить вартість як якась внутрішня суспільна властивість товару, що проявляється в кількісній визначеності мінових пропорцій.
В процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі - товар А) виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі В), який слугує лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи, відповідно, пасивну роль. Відповідно до цього розрізняються форми вартості, в яких перебувають товари А і В. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки по відношенню до еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, оскільки якщо товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки. [1, 62 - 63]
З розвитком обміну на зміну простій, одиничній або випадковій формі вартості приходять повна або розгорнута, а потім і загальна.
Якщо при простій формі вартості обмін був нерегулярним, а пропорції обміну продуктів випадковими, то з розвитком виробництва відбувається поділ праці на тваринництво і землеробство, обмін стає систематичним. Внаслідок регулярного обміну мінові пропорції набували стійкішого характеру, наближались до витрат праці. Але, оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, а обмін між общинами з розпадом первісного ладу поступився місцем індивідуальному обміну, останній наштовхнувся на певні обмеження. Так, власник шкури тварини міг придбати зерно в тому випадку, якщо ця шкура була потрібна власнику зерна. Тому обмін ____________
1 Див.: Общая экономическая теория (политэкономия). М., «Прогресс». 1990 с. 79
2 Див.: Харрис Л. Денежная теория. М. «Прогресс», 1990 с. 75
3 Див.: Барр Р. Политическая экономия. Т.1 М., «Международные отношения». 1995. с. 281
4 Див.: Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. «Дело» ЛТД, 1993. с. 473
5 Див.: Макконелл К. Р. Брю С. Л. Экономикс. Принципы. Проблемы. Политика Т.1 М., «Республика», 1992
одного товару на інший нерідко ставав неможливий, вартість кожного товару не набувала кінцевого загальноприйнятого вираження. Для цього необхідний був товар, який би мав споживчу вартість для всіх членів суспільства. [1, 64]
Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення того товару, на який обмінювались всі інші товари. Із закріпленням за золотом ролі загального еквівалента утвердилась грошово-товарна форма власності. Це – та сама загальна її форма, що відрізняється лише видом товарного еквівалента. Отже, поява грошей, як засобу платежу пояснюється труднощами, що виникають в процесі обміну одного товару на інший, а саме:
- обмін без посередництва грошей можливий тільки тоді, коли з двох осіб, що здійснюють обмін, кожній потрібен саме такий товар, який виробляє інша сторона;
- кожній зі сторін потрібна саме та кількість продукту, яку здатна постачати для обміну інша сторона;
- вартість продуктів, що їх виробляє кожна зі сторін, буває дуже важко визначити; цю перешкоду можна подолати тільки через аналіз сукупності інших товарів, які вже обмінювались на даний товар
Згодом роль грошей починають виконувати коштовні метали – золото і срібло. М. І. Туган-Барановський пояснює це тим, що саме ці метали є ідеальними для того, аби бути грішми і виконувати функції грошей, а саме:
- вимірювати ціну товарів;
- слугувати для виконання різних умов щодо купівлі товарів;
- слугувати як засіб для виплати боргів.
Придатність коштовних металів для виконання цих функцій пояснюється тим, що золото й срібло (у новіші часи саме золото) найпридатніші для того, щоб вимірювати ціну товарів, оскільки мають практично незмінну вартість. М. І. Туган-Барановський пояснює придатність коштовних металів виконувати функцію грошей, виходячи з таких їхніх властивостей:
- Зберігання. Ціна коштовних металі визначається порівняльною стійкістю, оскільки золота добувається значно менше, ніж становлять його запаси. Користування золотою річчю полягає в тому, що її не знищують, як продукт, а зберігають, завдяки чому його запаси поступово збільшуються;
- Поділ без втрати вартості. Властивістю грошей є те, що вони повинні ділитися, не втрачаючи своєї вартості для завершення операції купівлі-продажу. Цією властивістю не наділено будь-якого предмета, тому ідеальним для цього є золото, оскільки при поділі воно не втрачає своєї цінності;
- Легкість переміщення. Гроші повинні легко переміщуватись, тобто мати високу ціну, оскільки чим вища їхня ціна, тим менші видатки на переміщення грошей однієї і тієї ж самої ціни;
- Засіб збереження цін майна. Гроші мають зберігати ціну майна, матерія самих грошей не повинна змінюватись при перерахуванні;
- Однорідність. Золото й срібло дуже легко відрізнити з поміж інших металів, вони однорідні, що є необхідним для здійснення операцій купівлі-продажу. [2, 100-101]
Початково при обміні золото та інші благородні метали зважувалися, ділилися на відповідні шматки тощо. Цей початковий щабель грошово-товарної форми називатимемо грошово-металевим.
Проте, незручності, пов’язані з поділом і втратою при цьому частини металів, з визначенням їх
проби тощо, викликають необхідність фіксації їх ваги і проби з розвитком обміну. Поступово здійснюється перехід до грошово-зливкової форми вартості. Зливок являє собою той самий шматок грошового металу, але оформлений і визначений за вагою і пробою.
Дальший розвиток грошово-зливкової форми вартості приводить до виникнення грошово-монетної. Монета з’являється як розвинута форма зливка і початково відрізняється від них тільки зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від однієї форми товару до іншої приховується більш глибока відмінність, пов’язана з тим, що повноцінна монета (наприклад, золото) – це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак грошей. У монеті не тільки міститься, але й позначена певна кількість грошей. З точки зору міри вартості, це позначення є суто технічною операцією. Але гроші функціонують не тільки як міра вартості, але й як засіб обігу.
Для виконання грошима функції засобу обігу – на відміну від функції міри вартості – важливо не те, що вони вимірюють вартість, а те, що вони опосередковують рух товарів. Отже, для грошей як засобу обігу їх власний вартісний зміст не має значення. Тому важливим є відокремлення грошей, як засобу обігу як реального грошового товару. В обігу можуть перебувати не реальні гроші, а їх знаки. Але щоб грошовий знак міг відокремитись від реальних грошей, він повинен спочатку з’явитись на них. Саме виникнення монети фіксує цей момент. З одного боку, повноцінна монета – це не грошовий знак, а реальні гроші, з іншого – реальні гроші виступають як грошовий знак. Монета є безпосередня єдність грошового знаку і реальних грошей. Вона є найвищим історичним пунктом у розвитку товарного вмісту грошей. Весь наступний рух являє собою спадну лінію розвитку товарних грошей. Сам по собі грошовий знак є зовнішнім по відношенню до вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитись, перетворитись на протилежний, а грошовий знак залишиться тим самим і позначатиме зовсім інший вміст ніж спочатку.
Грошово-монетна форма вартості являє собою зародок знакової, але власний розвиток останньої починається тільки з моменту відокремлення грошового знака від реальних грошей. Її першим щаблем є монетно-знаковий, що має свої етапи розвитку. Першим з них став обіг неповновагих монет, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповновага монета може представляти повновагу, потім була використана для фальсифікації та випуску неповноцінних монет.
На цій основі з’являються монети з неблагородних металів. У них реальний товарний вміст уже майже зник. Залишився лише його грошовий знак. Проте він позначає не тільки вартість реальних грошей, але й їх тіло. Реальне тіло грошового товару зникло, але його тілесний образ зберігся. З переходом до паперових грошей зникає і він.
За монетно-знаковою формою вартості йде паперово-грошова, яка, у свою чергу, виступає початковим щаблем паперово-кредитної. Тут грошовий знак остаточно відокремився від реальних грошей, позначуваних ним, і набув самостійного руху, з властивими йому законами. При цьому останні є прямо протилежними законам обігу реальних грошей. Якщо реальні гроші обертаються тому, що мають вартість, то паперові представляють вартість тому, що обертаються. Кількість реальних грошей, необхідних для обігу, залежить від їх вартості , а вартість, яка представляється паперовими грошима, - від їх кількості у сфері обігу. Якщо маса реальних грошей в обігу залежить від рівня товарних цін, то останній – від маси паперових грошей в обігу, тощо6.
Якщо монетно-знакова форма вартості являє собою початок минання її реального товарно-грошового вмісту, то паперово-кредитна – значно розширює і поглиблює цей процес. Уже паперові гроші є момент заперечення грошей, оскільки паперові гроші – це не гроші в їх власному розумінні, а лише грошові знаки. Не маючи власної вартості, крім вартості свого виготовлення, паперові гроші є засобом обміну лише тому, що вони позначають у грошових одиницях витрачений суспільством час на виробництво кінцевої продукції, а вся кінцева продукція обчислюється, розподіляється і визначається структурно як певна кількість вираженого у грошових одиницях часу. [5, 48]
Дальшим запереченням грошово-товарного вмісту є кредитні гроші. З одного боку вони заперечують гроші в такій їх істотній функції, як засоби обігу, оскільки в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов’язання, а з іншого боку останнє і саме починає обертатися.
На основі вексельного обігу виникає банкнота, що починає функціонувати і як звичайний засіб обігу. Рух кредитних і паперових грошей з’єднується в одне ціле. З припиненням обміну валюти на золото втрачається остання нитка реального зв’язку товарних грошей з грошовими знаками.
На базі паперово-кредитної форми вартості з’являється і розвивається розрахунково-знакова. При цьому заперечуються не тільки товарні гроші, але й грошові знаки у функції засобу обігу. Розрахункові знаки (чеки, певні види білетів, квитанції тощо) вже не обертаються і не є навіть паперовими грошима: вони виступають розрахунковим засобом, свідоцтвом на одержанням грошей, товару, послуги, продукту та ін. Сам по собі розрахунковий знак не є грошовим, хоча й представляє його в тих чи інших відносинах суб’єктів економічного процесу. У свою чергу, грошовий знак – це не реальні гроші, а тільки їх представник у процесі обігу. Нарешті, навіть реальні золоті гроші теж лише представляють вартість у вигляді особливого товару. Тому можна стверджувати, що розрахунковий знак через ряд опосередкувань виражає вартість, але лише остільки, оскільки вона існує в таких опосередкованих зв’язках. Сам по собі цей знак може позначати і зовсім інший вміст (наприклад, відпрацьований час, послугу та ін.).
Нині в країнах з розвинутою ринковою економікою великого поширення набули кредитні ____________
6 Див.: Маркс К., Енгельс Ф. Твори. т. 13, с. 95
картки. Це пластикові картки, використовувані для запису покупок на рахунок людини або фірми, причому даний рахунок має бути оплачений пізніше. В такому випадку продавець одразу одержує свої гроші, а покупець – банківський кредит на суму конкретної покупки. Кредитна картка об’єднує платіжно-розрахункову і кредитну функцію грошей є іменною і не обертається.
Починають ширше застосовуватись і дебетні картки. Вони не тільки виконують усі функції кредитних, але й дозволяють вносити гроші на рахунок своїх власників. Сфера поширення дебетних карток поки що не велика, але активно розвивається.
У розрахунково-знаковій формі вартості ідеалізація грошей доходить своєї граничної межі. В паперових грошах реальних уже немає, але сам грошовий знак є цілком матеріальним, оскільки повинен переходити з рук в руки. На відміну від нього, розрахунковий знак не обертається, з огляду на що матеріальне буття стає для нього неістотною зовнішньою формою, яку він у своєму розвитку, врешті-решт, скидає. На цьому ґрунтується перехід до ідеальної форми вартості(до неї належать наперед повідомлені платежі, платежі по телефону, система електронних розрахунків тощо). В даному випадку вже усувається всілякий реальний рух не тільки грошей, але й їх знаків. Гроші, як реальність зникають, залишається лише їх ідеальна форма. Але тією мірою, якою ідеальна форма вартості втрачає реальний грошовий зміст, вона наповнюється іншим вмістом.
З розвитком ідеальної форми вартості окремий акт обміну втрачає свій реальний зміст. Коли, наприклад, покупець придбає товар за допомогою кредитної картки або за системою електронних розрахунків, то в реальний рух приходить тільки даний товар. Його вартість символічно переходить з рахунку покупця на рахунок продавця, не викликаючи тим самим ніякого руху реальних цінностей (грошей, товару). Одержані при цьому ідеальні гроші можуть бути в такий самий спосіб витрачені на придбання необхідних товарів – цілком або частково, в інший час або в іншому місці. Ніякого реального обміну еквівалентів у кожному його окремому акті не існує. Більше того: його немає і в усій сукупності актів обміну, здійснюваних окремим індивідом або економічною особою. Так, наприклад, індивід може продати все надбання і одержати замість нього запис про відповідну суму на своєму рахунку. Тут має місце переміщення реальних благ з одних рук до інших. У протилежному ж напрямі ніякі блага і ніяка реальна вартість не переміщувалися. Продавець лише одержав свідоцтво (у вигляді запису на рахунку) про реалізацію вартості, що дає йому право придбати цінності на таку саму суму. Причому, надалі це право може бути використане частково або взагалі не використане.
З точки зору руху матеріальних благ, у даному випадку відбувається повернення на новій основі до початкової форми натурального обміну, коли одні матеріальні блага у будь-яких пропорціях обмінювались на інші. Обмін еквівалентів зберігається тут лише як ідеальний принцип. Але якщо на зорі людської історії право на привласнення продуктів інших індивідів давала сама належність до конкретної общини, то тепер таке право надане спеціальним свідоцтвом, яке одержує індивід за умови доставки ним на ринок вартості не меншої, ніж вартість придбаних благ. Проте сам вартісний рух уже згорнутий і ідеалізований. Вартість одночасно зберігається і зникає: зникає, як реальний закон, який регулює обмін товару на товар, але зберігається як ідеальний принцип такого обміну. Якщо вартісні відносини утверджуються через розвиток товарного обміну і виникнення в результаті цього грошей, то минання вартісного змісту здійснюється в зворотному порядку. Спочатку з обігу зникає реальний товар, який відіграє роль загального еквівалента, тобто зникає реальне грошове втілення вартості, але остання, проте, ще не втрачає товарного буття, оскільки зберігається обмін товарів, лише ідеально опосередкований грошима. З огляду на зникнення в кожному окремому акті обміну реального обміну еквівалентів, уся товарна маса в певному розумінні є нібито гігантським розосередженим у різних місцях товарним складом, з якого люди отримують необхідні матеріальні блага за спеціальними свідоцтвами (кредитними і дебетними картками, записами на рахунках), які засвідчують, що вони вже внесли до загального складу певну вартість. Єдина причина, що зберігає принцип (правда, вже таки ідеально) еквівалентності обміну і вартості – це економічна відособленість виробників і заснована на ній приватна власність. Останні ж зберігають свій економічний зміст тією ж мірою, якою залишається визначальною роль речового багатства в житті людини. І водночас вони втрачають своє економічне значення із зростанням важливості нематеріального багатства, знань, ідей, здібностей тощо. Коли втрачається сенс відособленого відтворення багатства в кожній окремій господарській ланці, то зникає необхідність всілякої (і в тому числі – ідеальної) еквівалентності.
Проте, якщо спробувати штучно усунути межі економічної відособленості та приватну власність, а також формально ввести суспільну власність на такому реальному рівні розвитку виробництва і обміну, при якому ідеальна форма вартості ще не досягнута, то неминуче виникає необхідність використовувати товарні зв’язки і еквівалентність всередині суспільної власності, що, звичайно, суперечить її власному змісту, породжуючи складні історичні колізії та деформації. Саме це було характерно для розвитку колишніх соціалістичних країн з початку ХХ століття.
Ідеальна форма вартості є заперечення вартості та товарного обміну на їх власній основі. Але товарний обмін – це лише один з історичних щаблів розвитку обміну: він прийшов на зміну натуральному і, в свою чергу, повинен змінитись ще вищою формою. Найвищим щаблем цього процесу стане панування обміну здібностями як визначальною формою багатства майбутнього суспільства.
Розглянутий процес характеризує логіку історичного розвитку товарного обміну. Він є одночасно і логічним, оскільки відображає закономірний рух, і історичним, оскільки фіксує реальні історичні переходи. Інакше кажучи, в ньому реалізовано єдність логічного та історичного. Узагальнено цей процес може бути поданий у вигляді такої логіко-історичної схеми розвитку товарного обміну:
1. Проста, одинична або випадкова форма вартості
2. Повна або розгорнута форма вартості
А. Грошово-товарна:
а) грошово-металева;
б) грошово-зливкова;
в) грошово-монетна;
В. Знакова
а) монетно-знакова;
б) паперово-кредитна;
в) розрахунково-знакова.
С. Ідеальна [1, 64- 67] = ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ =
Сутність грошей розкривається у їх функціях та під функціях. К. Маркс дослідив 5 функцій грошей:
- міра вартості;
- засіб обігу;
- засіб утворення скарбів;
- засіб платежу;
- світові гроші.7
При цьому дві перші функції розглядались як найістотніші, що в радянській літературі найчастіше ігнорувалось. Л. Харріс виділяє 3 головні функції: засобу обігу, міри вартості та засобу збереження вартості8. К. Р. Макконелл і С. Л. Брю називають функції засобу обігу, міри вартості та засобу заощадження9. С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають, що гроші виконують чотири функції: засобу обміну, одиниці лічби, засобу збереження вартості та міри відкладених платежів.10
Якщо представники логіко-історичного підходу намагаються логічно вивести і обґрунтувати функції грошей, провести їх субординацію, то прихильники функціонального підходу не надають цьому значення. У них ці функції розглядаються суто емпірично, у будь-якій послідовності, без зв’язку з сутністю грошей. Проте, насправді існують і реальна історія грошей, подана в сучасному суспільстві в знятому вигляді, і взаємозв’язок, субординація їх функцій.
Спробуємо реалізувати логіко-історичний підхід у розгляді функцій грошей. Являючи собою еквівалентну вартість, гроші тим самим уже вимірюють вартість товару в обміні. Тому, насамперед, вони виконують функцію міри вартості. Її здійснення дістає прояв у категорії ціни як грошового вираження товарів. Вартість представлена в грошовій одиниці, виступає як масштаб цін. Коли роль грошей виконували благородні метали, масштаб цін визначався через золотий вміст грошової одиниці. Наприклад, російський рубль 1897 р. вміщував 0,774234 г золота, американський долар 1973 р. – 0,736736 г. золота, тощо. В сучасних умовах золотий вміст грошової одиниці офіційно не встановлюється, що символізує остаточний перехід від грошово-товарної форми до знакової.
__________
7 Див.: Маркс К. Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 101 – 146
8 Див.: Харрис Л. Денежная теорія, с. 75
9 Див.: Макконелл К. Р. Брю С. Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. Т.1, с. 264
10 Див.: Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика с. 473
Кожна з функцій може бути розкрита через дрібніші функції (підфункції) та інтегрована в загальніші. Наприклад, функцію міри вартості можна деталізувати так.
У процесі обміну товар виражає свою вартість у грошах. Отже, гроші виступають засобом вираження його вартості. Але виразити її вони зможуть тільки в тому випадку, якщо самі представлятимуть одиницю вартості, через яку може виразитися вартість товару. В цій ролі гроші є засобом представлення одиниці вартості. Інакше кажучи, виконання грошима функції засобу представлення одиниці вартості, за допомогою якої здійснюється функція вираження вартості товару, інтегрується у функцію вимірювання або міри, вартості.
Проте, гроші не просто вимірюють вартість, а представляють її в русі, в переході від одного суб’єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті товарів і послуг, у податкових платежах, тощо, тобто є засобом платежу.
Платіжний засіб виступає таким по відношенню і до продавця, і до покупця. Але для останнього він слугує також купівельним засобом. Функції купівельного і платіжного засобів інтегруються у функцію засобу обігу. Адже через ці функції товари приводяться в реальний рух.
У К. Маркса функція засобу платежу розглядається як особлива, що існує поряд з функцією засобу обігу і аналізується після функції засобу утворення скарбів (у сучасній формі - заощадження). У цьому є своя логіка, пов’язана з історичними умовами розуміння грошей як реального товару (золота). Реальні гроші випадають з обігу, перетворюючись на скарби, і цим їм дається можливість виступити в ролі засобу платежу
на відміну від засобу обігу, тобто в такому акті, де на даний момент гроші не опосередковуються протилежним рухом товару. Доки вони слугують засобом обігу (тобто опосередковують рух товару), не вийшли з обігу і не стали скарбом (засобом заощадження), вони не можуть виконати і функцію засобу платежу.
При цьому в тіні залишається той факт, що в процесі обігу функція платежу існує в нерозгорнутому, несамостійному вигляді – як на момент обігу. Для власника товару акт обміну “товар - гроші” є продажем а для власника грошей – купівлею. У цьому акті гроші функціонують і як купівельний, і як платіжний засоби. Саме завдяки такій єдності гроші опосередковують рух товару і виступають як засіб обігу. Якщо вони не виконують функцію купівельного засобу, то залишається суто платіжна функція.
Дві інтегральні функції – міри вартості та засоба обігу – для грошей є найбільш істотними. Без них гроші не були б грошима. Інші функції, про які йтиметься мова далі, можуть виконуватись грошима, а можуть і не виконуватись.
До таких важливих функцій належать, насамперед, функції засобу збереження вартості, заощадження і нагромадження. В економіці, з різних причин, виникає необхідність нагромадження вартості. В такому випадку гроші тимчасово заперечуються як купівельний і платіжний засоби, не виконують функції засобу обігу і випадають з обігу. Важливо, щоб випавши з обігу, гроші не втратили, а зберегли свою вартість (як засіб збереження). Суть заощадження полягає у вилученні грошей з обігу. Якщо суб’єкт заощаджує гроші, не пускаючи в обіг їх нові суми, які при цьому зберігатимуть свою вартість, не втрачаючи її, то вийде нагромадження грошей. Можна сказати, що функції зберігання вартості та заощадження інтегруються у функцію нагромадження. З огляду на органічну зв’язаність цих функцій, їх іноді не розрізняють.11
Виходячи на міжнародну арену, гроші починають виконувати функцію світових грошей. Початково її виконувало золото. Але поступово на його місце прийшли національні валюти розвинутих країн (долар США, англійський фунт стерлінгів та ін.). Частково таку функцію виконують колективні валюти (СДР – спеціальні права запозичення, ЄВРО – європейська валютна одиниця).
Проте функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з уже названими, оскільки вона виражає не способи реалізації сутностей, а сфери їх здійснення. В подібній класифікації необхідно говорити про функції національних, регіональних і світових грошей. До речі, ЄВРО в даному випадку – не світові гроші, а регіональні, європейські. Можна говорити також і про функції грошей як засобу кредитування, капіталу, про їх соціальні функції та ін. Проте, цих функцій гроші набирають, включаючись до зовнішніх по відношенню до них систем: визначеність таких функцій грошей походить із зовнішнього середовища, а не з їх внутрішньої сутності. Гроші, звичайно, можуть виконувати і виконують функцію капіталу. Але це функції саме капіталу, а не власні – грошей. _________
11 Див.: Курс экономики. М. «Инфра-М», 1997, с. 268
Отже, гроші виконують такі основні власні функції і під функції.
1. Міра вартості
а) засіб вираження вартості;
б) засіб представлення одиниці вартості;
2. Засіб обігу:
а) купівельний засіб;
б) засіб платежу;
3. Засіб нагромадження:
а) засіб заощадження;
б) засіб збереження вартості.
У процесі розвитку товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, які реалізують якусь конкретну функцію, під функцію або їх комбінації. З функції засобу платежу виникають вексель (боргова розписка приватної особи , що містить зобов’язання сплати зазначеної суми у певний строк), банкнота (вексель банку), чек (письмове розпорядження про видачу грошей) та ін. [1, 68 - 69]
Структура грошової маси повинна відповідати структурі та особливостям функціонування економіки. На жаль, в Україні ця структура далека від оптимальної.
Слабкість і сила національних валют виражаються в тому, як вони виконують свої функції. Нестабільність гривні як національної валюти України заважає їй бути повноцінною мірою вартості, оскільки в даному випадку змінюється сам масштаб, перекручуючи всі результати. Тому для визначення вартості використовують більш стабільні грошові одиниці (долар США, ЄВРО та ін.). в Україні навіть законодавчо ставки акцизного збору, а також розміри статутних фондів банків і страхових компаній визначено не в національній валюті, а в ЕКЮ (ЄВРО). У тих випадках, коли вартість не можна офіційно оцінити в стабільній іноземній валюті, використовуються умовні одиниці. [1, 69-70] = КОНЦЕПЦІЇ ГРОШЕЙ = Світовій економічній літературі відомо кілька альтернативних концепцій походження грошей. Одна з них – раціоналістична – вважає гроші результатом згоди між людьми, які визнали необхідність спеціальних засобів обслуговування для мінового обороту. Вперше ця концепція була висунута Аристотелем у праці “Нікомахова етика”.
Різновидом раціоналістичної концепції є державна теорія грошей німецького економіста Г. Кнаппа. Він називає гроші “продуктом правопорядку”, творінням державної влади, встановленим законом платіжним способом. На його думку, створені державою гроші, приймаються незалежно від їх металевого змісту і є умовними знаками, наділеними державною владою певною платіжною силою.
Раціоналістична концепція походження грошей була застосована англійським економістом Л. Харрісом у праці “Грошова теорія”. Ця концепція заперечує товарну природу грошей, їх стихійне походження.
Представники концепції еволюційного походження грошей вказують на товарну природу грошей, стихійне виділення їх з загальної маси товарів і на їх особливе місце в економіці. Всебічно ця концепція була обґрунтована в роботах К. Маркса та його послідовників.
Представники функціональних концепцій грошей серед конкретних причин, які викликають необхідність використання грошей, називають такі: відсутність синхронізації надходжень і платежів, яка ускладнює прямий товарообмін; наявність трансакційних виплат, невизначеність господарських перспектив, що змушує учасників обігу накопичувати залишки грошей для страхування від ризику; час, як невід’ємний елемент процесів виробництва і обігу товарів, який надає грошам роль з’єднувального ланцюга між сьогоденним і майбутнім.
Найбільш обґрунтовано історичну суть і функції грошей розкривають концепції, які розглядають їх через розвиток форм вартості. [3, 154-156] = ГРОШОВІ СИСТЕМИ = Грошова система – це форма організації грошового обігу, що історично склалась у країні й закріплена в національному законодавстві.
Грошовий обіг здійснюється в готівковій та безготівковій формах. Наявні гроші (готівка) – це банкноти, білети державної скарбниці й монети. Безготівкові гроші – це засоби на рахунках у банках, різноманітні вклади (депозити) у банках, депозитні сертифікати, державні цінні папери, а також грошові кошти, вкладені в акції інвестиційних фондів.
У розвитку грошової системи виділяють два етапи:
1. Коли загальний еквівалент безпосередньо перебував в обігу й виконував функції грошей
2.Коли роль золота, як загального еквівалента знижується, воно перестає виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші.
До грошової системи належать
1. Грошова одиниця країни (американський долар, англійський фунт стерлінгів та ін.) Нині у світі налічується близько 300 найменувань національних грошових одиниць.
2. Масштаб цін – вагова кількість валютного металу, прийнятого в країні за грошову одиницю.
3. Види державних грошових знаків (металевих або паперових), які мають законну силу, порядок їх випуску й обігу (випуск, вилучення та ін.)
4. Регламентація безготівкового обігу.
5. Порядок обміну національної валюти на іноземну (валютний паритет) і регульований державою валютний курс.
6. Державне регулювання грошового обігу.
Існують грошові системи двох типів: 1) металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар виконує всі функції грошей; 2) паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.
У свою чергу металеві системи поділяють на біметалеві і монометалеві.
Біметалева грошова система – це система, за якої за золотом і сріблом законодавчо закріплена роль загального еквіваленту.
У другій половині ХІХ ст. Утвердилась система золотого монометалізму, за якої лише золото є загальним еквівалентом. Виділяють чотири різновиди золотого монометалізму:
1) золотомонетний стандарт, якому були властиві: обіг золотих монет, виконання золотом усіх функцій грошей, вільне чеканення золотих монет із фіксованих вмістом, вільний обмін паперових грошей на золоті монети та ін.;
2) золотозлитковий стандарт, за яким банкноти розмінювались на золото лише при поданні суми, встановленої законом (в Англії – 1700 фунтів стерлінгів за злиток золота вагою 12 кг, у Франції – 215 тис. франків);
3) золотодевізний стандарт – банкноти обмінювались на іноземну валюту (девізи), яка в свою чергу, обмінювалась на золото. Ця форма була запроваджена у 30 країнах світу. У другому та третьому різновидах золотого монометалізму в обігу відсутні золоті монети, монетарне золото зосереджується в руках держави, а золото не виконує функцій засобу обігу і платежу;
4) золотодоларовий стандарт, за яким розмін банкнот на золото був скасований в усіх країнах, а обмін доларів на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн – членів МВФ. У 1971 р. було припинено обмін доларів на золото.
На сьогодні існують такі основні види грошей: повноцінні (золоті або срібні монети); неповноцінні монети; паперові гроші (білети державної скарбниці); кредитні гроші (вексель, чек, банкнота). [7, 123-125] = СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОШОВОЇ ОДИНИЦІ =
Аналізуючи стан грошового обігу від давнини до сьогодення і враховуючи при цьому такі чинники, як суспільно-політичний лад, торгівельно-економічні відносини, культура, нумізматичні фактори, всю історію грошей, що були в обігу на території сучасної України можна поділити на сім періодів.
І період – античний – VII ст. до н. е. – Х ст. н. е.
ІІ період – старокиївсько-європейський – Х – ХІV ст.
ІІІ період – середньовічний – ХІV – ХVІІІ ст..
ІV період – російський – ХVІІІ – ХХ ст.
V період – період незалежності – поч. ХХ ст. (1917 – 1919 рр.)
VІ період – радянський – 1919 – 1991 роки
VІІ період – сучасна незалежна Україна – з 1991 р.
Першими монетами, з якими ознайомились далекі предки, були грецькі монети, що зустрічаються у скарбах і одиничних знахідках на узбережжі Чорного та Азовського морів. У той час територію України заселяли переважно скіфські племена, а на півдні України на узбережжі заснувалися колонії-поселення.
В основу грошово-монетних одиниць були покладені загальні для усіх греків вагові одиниці та їхні назви: талант, міна статер, драхма, обол. Талант має 60 мін, міна = 50 статерам або 100 драхмам, статер = 2 драхмам, драхма = 6 оболам, обол = 8 халкам. Талант і міна мали значення лічильних одиниць, а монетами обігу стали статер, драхма, обол і кратні їм монети не більші як 10 драхм.
Античні міста-держави, засновані на території сучасної України, починаючи з VІ – ІV ст. до н. е. Першими карбують або відливають разом із грецькими власні гроші.
У пізніші часи скіфські племена асимілюються і витісняються сарматами. Південь України підпадає під вплив римської імперії. Безліч знайдених римських монет датується І – ІІІ ст. до н. е. Срібні денарії домінують над іншими грошовими одиницями. За римського імператора Августа (27 – 14 роки до н. е.) починають карбувати золоті монети – ауреуси. Ауреас важив більше ніж 8 грам і дорівнював 25 денаріям.
|
